» » » Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»

 
 
 
Найближчі матчі:
ФІНАЛ КУБКА ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ. 28 травня. 16-00. Стадіон "Уманьферммаш". "Базис" - "ЛНЗ-Лебедин"





Книгу "Історія футболу Уманщини. Книга перша. Від "Маккабі" до "УТК-Ятрань" бажаючі можуть придбати в Умані: в магазині "SOCCER.BIZ.UA" (на перехресті вулиць Європейської та Паркомуни) а також у "ВІЗАВІ" (вулиця Тищика). Книга там присутня в твердій та мякій обкладинках. Бажаючі з інших міст можуть придбати звернувшись до автора (можна і укрпоштою і новою поштою).
У ПРОДАЖУ унікальний для нашої області довідник для уболівальника - "Гід по чемпіонату Черкаської області 2017". В ньому представлено всі команди, що планували грати в цьогорічному чемпіонаті (тобто з ватутінцями і командою Городища) - їх історію, статистику, історію і статистику зустрічей з усіма трьома командами Уманщини. Тобто прийшовши на будь-який матч чемпіонату області в Умані, Паланці чи Городецькому, ви будете максимально озброєні інформацією! Придбати можна буде лише в магазині "SOCCER.BIZ.UA" (на перехресті вулиць Європейської та Паркомуни). Саме "SOCCER.BIZ.UA" надрукував перший тираж видання. Наклад обмежений, поспішайте придбати. На матчах в Городецькому 9 та 12 травня запитуйте у Олександра Клімова




Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»

Автор: Sobolenko від 15-12-2015, 23:16, подивилося: 1091

0 Так сталося, що раптом виникший зимовий кубок України серед жіночих команд дозволив поспілкуватися із Настею Скориніною. Вона сім років була в нашій команді, але лише зараз, коли вона захищає кольори харківського «Житлобуда-2», вдалося зробити вартий її матеріал. Настя приїхала до Умані зовсім юною дівчиною (як вона сама каже – «ми не розуміли, що відбувається…») а повернулася до рідних країв загартованим бійцем, якого не зупинили різні негаразди (включаючи дуже складну травму). Вона зажди була скромною і адекватною дівчиною. І залишила по собі в Умані дуже гарну пам'ять. І в команді. І взагалі в місцевому футболі (її знали і впізнавали всі, хто хоч трохи обізнані у місцевому футболі, вона і матчі чоловічого чемпіонату району судила). І в педагогічному університеті, де дуже старано навчалася і була помітним спортсменом. Вона і педагогічну діяльність розпочала на Уманщині, попрацювавши з дітками в райнній ДЮСШ «Колос» і в районному дитячому клубі фізичної підготовки. Але прийшов час і додому повернутися і спробувати піднятися до ще вищих висот з новою командою. І на Уманщині зажди раді бачити Настю у нас і бажають їй щиро всього самого найкращого – вона варта цього!

Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»

Повернулася додому. В команду із найвищими цілями.

- Настя, ти по суті повернулася додому. Тому і так зрозуміла відповідь на перше запитання. І все ж – причина переходу із команди Уманського району?


- Я сім років не була дома. По пальцях можна порахувати скільки разів бувала там. Це нелегко. Скучила. Та і спробувати себе в команді із максимальними цілями хочеться.

- А чому в «Житлобуд-2» а не в «Житлобуд-1» ?

- А з того ж таки «Житлобуда-1» в мене і не було жодних пропозицій. Були від «Легенди» та «Житлобуда-2». Вибір мій був тут однозначний. До того ж у Погорєлова в команді я раніше колись була вже. І якщо чесно, то дуже цікаво було пограти під керівництвом тренера Зінченко.

- І як тобі новий тренер?

- Дуже цікаво! Приходимо на заняття – все розписано. Багато людей на цих заняттях. А це означає, що є конкуренція. Якось було 25 чоловік на тренуванні. Я скільки і не бачила. Потім зменшилася кількість – основа стала готуватися до зимового кубка. Доречі, через цей турнір в Умані у нас різко змінився тренувальний процес. Довелося різко прискорювати і форсувати підготовку до раптом придуманого турніру.

- Які завдання на 2016-й рік у твоєї нової команди?

- Перемога в чемпіонаті і по можливості у кубку.

- Реально досягти таких висот?

- Впевнена, що так. Думаю, що вже вся Україна чекає, щоб у «Житлобуда-1» появився реальний конкурент. Вважаю, що у нас пристойні шанси виконати поставлені завдання.

- В збірну тебе більше не запрошували?

- Ні. Навіть не знаю що тут сказати. Уважно слідкую за збірною. Радує, що там появилися нові обличчя. А взагалі-то я зараз не переймаюся чи є в мене виклик до збірної чи ні. Граю за клуб. Заслужу – викличуть.

«Не сильно розуміли, що відбувається…»

- А коли ти взагалі стала займатися футболом?

- З 12 років. В шкільній команді. Тренувалася з хлопчиками. Тоді в Харкові були такі змагання масові «1000 команд». Під цей турнір створили і дівочу команду. Тренер з моїх рідних Печеніг зв’язався з Погорєловим. Він нас переглянув на цих змаганнях і запросив до своєї команди. Нас тоді разом з Хаванською разом тоді привезли на перегляд.

- Де ви грали з Погореловим?

- По колосовським змаганням по своєму віку. За Суми в 13 років грала. Мені тоді 13 років було і не знаю як ми змогли вийти у вищій лізі. Була на перегляді у Луганську. А ще грали в міні-футбол. Шевченко, Філенко… У вищій лізі один сезон провели. Найбільше досягнення було – обіграли «Соцтех». Без Титової вже, але знатна команда була. В нас просто шалена радість тоді була! Потім команда розпалася. Погорєлов влаштував Хаванську до Маріуполя, Філенко – до Чернігова. А ми з Шевченко вирушили до Умані.

- Пам’ятаю це. 2008 рік. На друге коло. І які перші враження були в Умані?

- В першу чергу ми були в захваті від поля і стадіону, на якому тренувалася і грала команда. Загалом мені тоді було лише 16 і страшнувато було. Не сильно розуміли що відбувається і куди потрапили. Добре, що нас двоє приїхало. Першою побачила Юлю Стець, яку знала. Паматаю як з інтересом на нас дивилася на першому тренуванні Тоня Гончарук. Але нас дівчата добре прийняли. Ми швидко освоїлися. Тоді був дружній колектив. То пізніше там розладилося… Ну а згодом повернулася до команди Аліна Капустян. То ще легше стало. Вона була наша землячка і трохи старша. І вона нас взяла під своє крило.
А головне – то була вища ліга! І нам було дуже цікаво! Величезне бажання було!

Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»
"Ятрань" після першого, історичного, матчу у вищій лізі - в 2008 році (перемогли "Дончанку" на виїзді 1:0)



- Пам’ятаєте де жили?

- А як же! Пам’ятаю і що переїжджали кілька разів. З однією з перших квартир ціла містична історія була. Та ж Капустян не вірила у всіляке потайбічне. Але і вона в підсумку змушена була повірити! Я ту квартиру не застала. І могла б посміятися з розповідей дівчат. Але Аліні я вірила – якщо вже вона це чула і відчувала, то щось там таки напевне було!

Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»
Аліна Капустян в матчі проти херсонської "Южанки" в 2008-му році.

- А що ще згадаєш?

- Молодий і веселий був колектив! Особливо згадую поїздки на ставок до Микитовича! О то було дійсно весело і цікаво! Нам все дуже кортіло ще й з ночівлею на ставку залишатися. Яскраві спогади про ті пригоди!

Через важку травму і тривале лікування я «пролетіла» і повз молодіжну збірну і повз молодіжні ігри України…

- Важким видався наступний сезон 2009 року?

- Так. Мало того, що команді дуже важко було. Так і я ще отримала свою найважчу травму. Лівого захисника в матчі у Донецьку грала. Дуже не хотіла виходити на тій позиції. Але ви мене ставили де потрібно було команді. Я таким собі універсалом була. Так перед самим кінцем матчу нога застряла між кочками «газону» і коліно «вилетіло».

Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»
"Ятрань" 2009 року.

- Пам’ятаєш лікування?

- Таке забудеш! Пів року ми тоді втратили марно. Діагноз невірно поставили в Умані. Все обіцяли, що відновлюся. А воно все не проходило. Навіть на пару матчів наприкінці сезону я вийшла. Не змінилося нічого на краще і після зимового відпочинку. Пам’ятаю як у вас вираз обличчя був, коли ви побачили стан мого коліна на першому ж тренуванні 2010го року. Тоді і стало зрозуміло, що без операції не обійтися.

- Пам’ятаю тебе з підручниками в палаті після операції…

- Готувалася до ЗНО, щоб ще раз вступити до університету. Мене підвели одногрупниці в Харкові. Я втратила момент, коли ще можна було здати сесію. І пішли на принцип – мене відрахували (І.С. – там ще зіграв роль той факт, що Настя грала в Умані а не в Харкові і дівчину не пожаліли). Але ми з Шевченко змогли підготуватися і нормально здати ЗНО. І я вступила до УДПУ. Шевченко також. Але вона жодного дня не навчалася і сама забрала документи з університету. Взагалі добре, що мої шляхи з Шевченко розійшлися. І я не вляпалася згодом в історію із «бунтом» і спробою «втекти» до дніпропетровської міні-футбольної «Злагоди». А Наташа Аілінкий таки добре собі нерви попсувала. Вона тоді ще й крайньою залишилася.

- Ти в 2010-му пропустила Молодіжні ігри України …

- Я ще й збірну молодіжну України пропустила… І Молодіжні ігри України пропустила… Чудова у нас тоді команда була 1991-го року народження! Не вистачило буквально мізеру, щоб стати чемпіонами (І.С. – от до цих пір впевнений, що якраз додати ще б тоді Настю, то приміряли б не срібні медалі а золоті!). Жаль…

Анастасія Скориніна: «Тепер я знаю куди і до чого рости!»
Наталія Аілінкий отримує срібну медаль молодіжних ігор України...


Другу частина інтервью читайте найближчим часом.

Даний матеріал - фрагмент книги про створення та життя жіночої футбольної команди "Ятрань", про всі проблеми, перемоги і поразки - багато чого ви ніколи більше ніде не прочитаєте... (скорочений варіант увійшов до двухтомника "Історія футболу Уманщини", що вже в стадії літературного редагування, а повний варіант буде опубліковано за ним окремо)

Категорія: Чемпіонат України / Життя краю

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі в даній статті.